— Оскільки це головний в'їзд, то він потребував надійного захисту, тому тут були влаштовані відсічні позиції. Це по суті зона смерті, для ворогів, — розповідає краєзнавець Юрій Пшеничний.
Пройшовши «коридор смерті», одразу потрапляєш у загублене місто. Розраховане воно було на вісім сотень солдатів. Проте, за даними істориків, найбільша кількість, що там жила — 329 чоловік. Десяток з яких — це командирський склад. Посередині вибудувана у формі трапеції двоповерхова будівля, де як на першому, так і на другому поверхах було розташовано по 24 каземати та дві церкві. Тут також знаходилися робочий кабінет коменданта форту, навчальні класи (бо новобранці, які сюди приїжджали, часто не вміли ні писати, ні читати), пекарня, лазарет, телеграф, телефон. Одним словом, тут було все, що необхідно для проживання солдатів. Щоправда, через постійну сирість у приміщеннях, неякісну їжу бійці часто хворіли. Про те, що воїнам жилося тут не надто добре, можна побачити із написів на стінах, які збереглися від тих часів: «Здесь страдал и мучился солдат ...». Щоправда, зараз стіни форту туристи поповнили своїми новітніми «посланнями», як-от: «Тут був Петро», «Лєна+Саша» тощо.