На реставрацію Тараканівського форту є лише кілька років

Головний в'їзд до Тараканівського форту, що за кілька кілометрів від міста Дубно Рівненської області, радше нагадує бункер, який за чагарниками не так просто розгледіти. Колись він був замаскований ще більше. До того ж рівень захисту був потужніший: перед входом знаходився рів, а пробратися всередину можна було тільки за допомогою висувного мосту, який, на жаль, не зберігся.
Аналогів цій оборонній споруді, що є архітектурною пам'яткою XIX сторіччя, немає ніде у світі. Місцеві краєзнавці кажуть, щось подібне є у Франції, але далеко не ідентичне. Проте — ще два-три роки і Україні теж не буде чим пишатися. Будівля не доглянута і руйнується буквально на очах. Відколюються і завалюються цілі глиби конструкцій. Найбільше страждає центральний бастіон. Історики б'ють на сполох, бо вже зараз коштів на реконструкцію треба чимало. А незабаром відбудувати форт взагалі буде неможливо.
Коридором смерті
Тараканівський форт — це великий штучний пагорб, у якому із бетону, цегли та чавуну звели комплекс приміщень. Це сотня казематів для найрізноманітніших потреб. По периметру його оточує сухий рів і насип головного валу із вогневими позиціями. Довжина однієї основної стіни — 220 метрів. Менша доходить до 180 метрів. Загальна площа — чотири гектари. Глибина ровів сягала до шести метрів.
Проходячи головним входом – тунель приблизно метрів зо тридцять – здається, що потрапляєш у фільм жахів. Постійно не полишає відчуття, що за тобою хтось стежить. Бо вже з перших метрів у різні боки розходиться ціла низка ходів. А особливо це відчуття підсилюється, коли проходиш повз бійниці
— Оскільки це головний в'їзд, то він потребував надійного захисту, тому тут були влаштовані відсічні позиції. Це по суті зона смерті, для ворогів, — розповідає краєзнавець Юрій Пшеничний.

Пройшовши «коридор смерті», одразу потрапляєш у загублене місто. Розраховане воно було на вісім сотень солдатів. Проте, за даними істориків, найбільша кількість, що там жила — 329 чоловік. Десяток з яких — це командирський склад. Посередині вибудувана у формі трапеції двоповерхова будівля, де як на першому, так і на другому поверхах було розташовано по 24 каземати та дві церкві. Тут також знаходилися робочий кабінет коменданта форту, навчальні класи (бо новобранці, які сюди приїжджали, часто не вміли ні писати, ні читати), пекарня, лазарет, телеграф, телефон. Одним словом, тут було все, що необхідно для проживання солдатів. Щоправда, через постійну сирість у приміщеннях, неякісну їжу бійці часто хворіли. Про те, що воїнам жилося тут не надто добре, можна побачити із написів на стінах, які збереглися від тих часів: «Здесь страдал и мучился солдат ...». Щоправда, зараз стіни форту туристи поповнили своїми новітніми «посланнями», як-от: «Тут був Петро», «Лєна+Саша» тощо.
Кажуть, якщо прислухатися, то вночі тут чути, як марширують солдати. А окремі туристи переповідають, що коли заблукали, якийсь охоронець (дуже схожий на привид) попросив їх залишити будівлю.
Блукаючи розвалинами, не можливо не зауважити велетенські наскрізні вікна, але це не просто забаганка архітектора. По-перше, збудовані вони так, що коли в них поцілить снаряд — конструкція не завалиться, а тільки отримає пошкодження. До того ж електрику провели тут лише у 1901 році. А оскільки казарми знаходяться у середині пагорбу, то денне світло, якби не ці вікна, у приміщення практично не потрапляло б.
Небезпечна головоломка
Якщо наземні споруди форту історики вивчили і описали, то підземний форт досі лишається нерозгаданою головоломкою. До сьогодні достеменно не відомо, скільки підземних рівнів існує. Фахівці лише припускають, що їх є чотири. І нібито на четвертому рівні у 40-х роках ХХ століття німці облаштували секретну лабораторію, де випробовували нові види озброєння. Відступаючи у 1944 році, німецькі війська замінували територію форту. Частину вибухонебезпечних предметів знешкодив час. Подейкують, що до 2000-х років час від часу жителі села Тараканова чули вибухи. Ймовірно, це здетоновувала вибухівка, що знаходилася у нижніх рівнях форту.

Разом з тим, у 60-х роках минулого століття з метою безпеки входи до нижніх рівнів були замуровані, і розкопати їх не вдалося дотепер.

Проте й на відкритих територіях форту знаходиться величезна кількість пасток. Одні були створені за проектом військових, інші — «облаштував» час. До прикладу, в одному із підземель є механізм, який спрацьовував, як тільки людина чи кілька осіб забігали на його територію. Гігантська плита нібито просто переверталася, скидаючи чужинців у глибоку шахту. Подібні урвища, куди раніше падали туристи-екстремали, існують і в інших частинах форту.
— Справа в тому, що тут колись був облаштований спусковий механізм, щось на зразок сучасного ліфта. Металева кабіна зникла і шестиметрова яма лишилася пустою. Підступна вона тим, що знаходиться в темному коридорі, до того ж одразу за поворотом. Тут люди не один раз травмувалися. Тому ми вирішили вимурувати навколо шахти «огорожу»: десь на рівень поясу дорослої людини. Щоб туристи бачили, що там небезпечно, — розповідає громадський активіст, який часто проводить тут екскурсії для туристів Сергій Махновець.

Цікаво, що кімнати під землею взагалі не схожі одна на одну, а окремі незрозуміло як будувалися. До прикладу, кругла кімната, посеред якої вмурована колона орієнтовно метр в діаметрі. Якщо закрити очі і, тримаючись однією рукою за колону, пройти за часовою стрілкою, то виникає відчуття, що ти піднімаєшся по сходах, якщо ж іти проти часової, то здається, що спускаєшся донизу.
Під грифом
«совершенно секретно»
На момент побудови Дубенський форт, як його ще називають, вважався великим досягненням інженерної думки, але після завершення будівництва інспекція виявила, що його розташування не відповідає військовим завданням, які ставилися. Тобто мільйони царських карбованців були фактично зариті в землю.
І на початку ХХ століття імперські війська покинули будівлю. Зайняли його австрійці. А російським військам форт вдалося відбити під час Брусилівського прориву
у 1916 році. Примітно, що в роки війни будівля практично не зазнала ушкоджень, оскільки тут майже не було масових боїв.

Набагато гірше стіни витримали руйнівну силу природи. За словами краєзнавців, найбільше поруйнована наземна частина. Бо підземелля — принаймні ті, до яких є доступ, практично в ідеальному стані. На жаль, науковцям Рівненщини досі не вдалося отримати детальний план будівлі.
Перша таємна скринька дотепер знаходиться в архівах Санкт-Петербурга під грифом «совершенно секретно». Тому лише російські фахівці знають, як глибоко сягають тунелі Тараканівського форту.
Та поки про розкопки ніхто не говорить. Краєзнавці зауважують, що необхідно врятувати центральну наземну будівлю, бо ще років два-три і від Тараканівського форту лишаться глиби будівельного брухту.Адже, за їхніми словами 80% наземних споруд зруйновані. Найбільше форт руйнується після морозних зим. Бо тоді, весною, відколюються цілі глиби.
— Для початку, щоб призупинити руйнування, варто звести накриття. А тоді вже можна приступати до роботи. Бо ж насправді незабаром ремонтувати не буде що, — говорить Сергій Махновець.

Колишній військовий об'єкт доглядає кілька представників громади: обкошують територію, проводять тут екскурсії. Бо Тараканівський форт і нині не втратив військового статусу. Наразі належить Міністерству оборони України. Проте, за словами голови Рівненської ОДА Олексія Муляренка, йому вдалося попередньо поспілкуватися із міністром оборони Степаном Полтораком з приводу передачі Тараканівського форту з балансу міністерства територіальній громаді області. За словами очільника області, той погодився посприяти і вже на цьому тижні в телефонному режимі обговорити «план дій».

Лише після цього обласна рада зможе замовити у фахівців проведення фахової оцінки, щоб визначити, скільки ж коштів необхідно на реконструкцію. А далі збиратимуть «з миру по нитці», щоб перетворити Тараканівський форт на туристичну перлину області.
Made on
Tilda